|
Ігор Павлюк – справжній поет. Неподібний до нікого з теперішніх великих. Національний і космічний. Дуже любить життя веселе, але при тому бачить кінець усього сущого. Один із найкращих віршів «Христос». Христос у метро. В Києві. «Стомлений революціями». Його агітують прихильники кандидатів у депутати: «Ти за кого? За тих? Чи за тих?» А він питається «Як їх звати?». Адже він – тесля. Тесля – це ж ім’я праці, а хто вони, що роблять оті, за кого належать бути?.. Так про Бога ще ніхто не писав. У поезії Ігоря Павлюка повно афоризмів. «Маска ховає обличчя, та не ховає очей», «Чекаєм того, що вже відбулося». Є строфи, що їх не забути:
Сонце – поганська свічка, Цукор – весела сіль. |
|
Esteemed colleagues! Dear Guests!
I am Ukrainian poet Ihor Pavlyuk in
whose veins might be the blood of the legendary hetman of the Ukrainian
Cossacks - Pavlyuk Boot. Today I am proud to belong to the Ukrainian nation,
although just recently returning home from |
|
Шановне Товариство! Дорога громадо!
Я, український поет Ігор Павлюк, у жилах якого, можливо, тече кров легендарного гетьмана українського козацтва Павлюка Бута, горджуся сьогодні приналежністю до української нації, хоча ще недавно із тривожним сумом повертаючись додому з Ірландії, Америки чи Польщі, говорив сам собі і друзя ... Читати далі » |
|
Прикріплення: Картинка 1 |
|
У свіжому числі відомого світового журналу «Muddy River Poetry Review» (MRPR #8 Spring 2013) надруковані вірші Стівена Комарницького ("One Poem”) та Ігоря Павлюка в перекладі Стівена Комарницького ("Two Poems by Ihor Pavlyuk, translated from the Ukrainian by Steve Komarnyckyj”): http://www.muddyriverpoetryreview.com/Spring%202013/Steve%20Komarnyckyj.pdf http://www.litgazeta.com.ua/node/3999 |
|
http://dfiles.ru/files/5iy4vd5ov Передача на Львівському радіо з Ігорем Павлюком (веде передачу Роман Гринько_26_05_13) |
|
|
|
Прикріплення: Картинка 1 |
|
Павлюк Ігор. Поза зоною: Магічно-реалістичні повісті-притчі. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2012. - 268 с. Три повісті-притчі, об’єднані спільною назвою, що визначає суттєве: прорив із павутиння світу, де «трагедії відсвічують фарсами», де «дикий танець свободи» чи того, що свободою вважають — у понадсвіття творчості, кристалізації духу, визрівання душі. Тут ледь не кожна фраза — знакова. Ці повісті — магічні за сприйняттям сущого, що є водночас ірреальним, реалістичні за точно підміченим і філософськи означеним плином буття, де той, хто шукає істину, враз усвідомлює: «Любов і Батьківщина — то таки найголовніше». Для всіх шанувальників сучасної інтелектуальної прози. |
