У відомому санкт-петербурзькому видавництві «Алетейя» вийшла друком книга лірики Ігоря Павлюка російською мовою «Исповедь последнего волхва».

Перекладачі з української Євгенія Більченко, Любов Лібуркіна, Тамара Гордієнко.

В оформленні книги використано картину відомого художника Сергія Лаушкіна.

1. Взагалі про збірку: які тексти увійшли? Яка лірика? Яким буде тираж?

Перекладачі самі вибирали вірші для перекладу з моїх книг і з Інтернет-ресурсів, апробовуючи їх перед тим на різних сайтах, в журналах, на фестивалях. Любі Лібуркіній, правда, я дещо сам запропонував після того, як вона за власною ініціативою прислала мені кілька перекладів моїх віршів. Яка лірика, запитуєте. Різних років. Більченко переклала і уривки з поем, і цикл «Українська провінція». Вона ж разом із Борисом Олійником – автор передмови до цієї книги. Її передмова має назву «Космос и глина, или летящий корень: Заметки о поэтическом Lebenswelt Игоря Павлюка», а Бориса Ілліча – «Мужская поэзия». Щодо тиражу. Півтисячі спочатку, а потім буде видно...

2. Перекладач: як Вас знайшов? Як співрацювали?

Це окремі творчі, романні практично історії. Хоча всі подібні. Присилали переклади моїх віршів російською. Зустрічалися. Всі – мої близькі творчі побратими. Із Євгенією Більченко ми мали навіть спільний творчий вечір. Спеціально для книги не перекладали, а так – для душі. Потім склали... і вийшла книга лірики майже на 170 сторінок. До речі, я також переклав уже чимало віршів їх та інших  російських поетів  українською. Така у нас природна співтворчість. Хоча окрім них мене перекладають ще деякі російські поети, як-от Марта Январская, наприклад... Так що ця книга, чує моя душа, – лише початок.

3. У перекладача були труднощі перекладу? Звертався до Вас за допомогою?

– Були деякі консультації лише, адже перекладачі – самі чудові поети, які пишуть і російською, і українською мовами, перекладачі. Євгенія Більченко – киянка, доктор наук, до речі, Тамара Гордієнко – севастополька, відомий журналіст, лавреат престижних російських літературних премій, Любов Лібуркіна – чудовий редактор, людина із двома вищими престижними освітами, серед яких МГУ. Всі вони дуже талановиті люди і перекладали мої вірші дещо по-різному: у Євгенії, скажімо, дуже багато вже нових перекладів «з мене», які вже не встигли у війти до «Исповеди последнего волхва».

4. Про видавництво: наскільки велике? що видають?

– Ну, на сайті видавництва зазначено, що «в момент свого народження в епоху гласності і перебудови «Алетейя» стала першим незалежним видавництвом інтелектуальної літератури з різних напрямків гуманітарного знання... Слово «алетейя» в перекладі з древньогрецького означає «істина», «правдивість». Мені удвічі приємно, що моя перша серйозна книга в Росії видається у Санкт-Петербурзі – місті моєї юності, де я, навчаючись у військовому училищі, відчув себе поетом. На сусідній із тим військовим училищем вулиці... І не вір після того у долю, у рух життєвих енергій по спіралі...

5. Чому це видання таке важливе для Вас і української літератури взагалі?

– Кажуть, що це перше таке видання лірики українського поета в Росії за роки незалежності України. Побачимо на реакцію в Росії, в Україні... у світі. Це ще одне реалізаційне вікно у світ, принаймні для мене, після минулорічного видання книги лірики моєї і Юрія Лазірка у Нью-Йорку «Catching gossamers» (http://en.wikipedia.org/wiki/Catching_Gossamers_(book) ), після чого мене включили до книги «Письменники Європи» («European writer Introduction» (http://www.barnesandnoble.com/w/european-writer-introduction-source-source-wikipedia/1103958201 ). Нашої ж літератури майже нема у світовому культурно-інформаційному просторі. Дивіться, яка дивна вакуумна, м’яко кажучи, в Україні реакція на висунення Бориса Олійника на Нобелівську премію. Та будь-яка здорова нація організувала би на державному рівні серйозну підтримку свого кандидата на світовому рівні, а в нас хапають за ноги і в болото своє тягнуть!.. Мій перекладач із Англії недавно у мене гостював, то дуже дивується нашій хворобливій заздрості до успіхів соплемінників, якої «світ не бачив, люди не чули». Згадаймо наших геніїв – Тараса Шевченка та Олександра Довженка, які не могли жити в Україні...

6. Ви переклади бачили? Як Вам рівень? Були (є) зауваження?

Звичайно бачив! Рівень високопрофесійний. Перекладач віршів поета, як відомо, суперник його як поет. Мої перекладачі справжні, достойні Поети. Та ж Євгенія Більченко додає у вірш багато свого, Люба Лібуркіна менше, а переклад Тамари Гордієнко найадекватніший. Який із них кращий – важко сказати. Люблю всіх поважною любов’ю.

7. Не так давно з’явився англійський переклад Ваших віршів. Отримуєте відгуки читачів з Заходу? Які? Хто цікавиться? Як купують?

Відгуки одержую. Їх можна й на сайтах прочитати. Вони позитивні. Пишуть поети і критики з усього світу. Наша з Юрієм Лазірком та Євгенією Більченко тримовна (українською, англійською та російською мовами) книга віршів стоїть і продається на багатьох світових сайтах, включно з Amazon.com та у мережі роздрібної торгівлі Barnes & Noble: наберіть у гуглі "Catching gossamers” – може, самі купите, хоча загалом вважається, що поезія у світі некомерційний продукт...

Зараз готуються книги моєї лірики в Польщі та в Англії, але про це ще рано говорити... Я останнім часом став забобонний.

Відчуваю себе голосом хворої землі, адже й моя недавня книга соціальної лірики українською мовою називається «Україна в диму».

Інтерв’ю взяла Анна Балакир