ПАВЛЮК, Ігор Зиновійович (01. 01. 1967, с. Окорськ Локачинського р-ну Волинської обл.) – український письменник, науковець.  

Через десять днів після народження І. Павлюка на березі одного з наймальовничіших на Волині озер його мати – із родини переселенців із Холмщини у результаті акції «Вісла» (спочатку медсестра, пізніше – вчителька молодших класів школи-інтернату) померла у двадцятисемилітньому віці через фатальну помилку лікарів.

Родина по-батькові (із села Окорськ поблизу с. Затурці, де жив В’ячеслав Липинський, із яким товаришував прадід І.Павлюка, який разом із родиною був репресований за участь у національно-визвольних змаганнях 1942-1946 рр. і висланий на спецпоселення в м. Кисельовськ Кемеровської області РРФСР, де він і помер у 1955 р. Батько І. Павлюка – Павлюк Зиновій Якович – працював на різних інженерних посадах у колгоспі с. Окорськ. В юності писав вірші. Помер у 2011 р.

Дитинство і юність І.Павлюка пройшло у діда й баби по материнській лінії у с. Ужова Рожищенського району Волинської області.

Закінчивши із золотою медаллю Доросинівську середню школу цього ж району, він вступив до престижного Ленінградського вищого військового інженерно-будівельного училища, яке готувало кадри для космічного центру Байконур і яке І.Павлюк скандально залишив на другому курсі навчання, коли почав писати вірші, за що був покараний – засланий у забайкальську тайгу – будувати із в’язнями автомобільну дорогу воєнного призначення.

Писав там вірші у «захалявну книжечку», які пізніше стали основами його книг. Повертався в Україну у час, який збігся із початком розпаду Радянського Союзу, із воскреслою і закріпленою мрією – стати поетом.

У 1986-1987 рр. І. Павлюк – кореспондент Ківерцівської районної газети на Волині.

У 1987 р. вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1992 р. і де відвідував легендарну літературну студію «Франкова кузня», за період навчання «підкорив» усі найвищі вершини Карпат, освоїв Крим, східну та центральну частини України. Після виходу у світ у видавництві «Каменяр» (Львів, 1990 р.) першої поетичної книжки «Острови юності» ім’я І.Павлюка стало відомим любителям поезії.

Працював заввідділу релігійної газети «Успенська вежа» у Львові, робив літературно-мистецькі передачі на львівському обласному радіо, друкувався як поет і публіцист.

Із 1993 р. І.Павлюк став молодшим науковим, науковим (з 1997 р.) працівником Науково-дослідного центру преси Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Національної Академії Наук України, викладачем Львівського Національного університету ім. І. Франка, старшим науковим працівником Інституту франкознавства цього ж університету, керівником літературної студії «Франкова кузня» при ньому.

У 1996 р.  в Інституті журналістики Київського Національного університету ім. Т. Шевченка І. Павлюк захистив кандидатську дисертацію на тему «Митець – Влада – Преса: історико-типологічний аналіз».

У 1999 та 2000 рр. був у творчому відрядженні у Сполучених Штатах Америки – науковцем, «ченцем», поетом-пілігримом.

І. Павлюк – один із репрезентантів літературно-культурного явища в Україні наприкінці 1990-х рр. під назвою «позадесятництво». Учасник багатьох літературних антологій, серед яких «Позадесятники» (Львів, 1999) та «Позадесятники-2» (Львів, 2000), «Антологія української поезії другої половини ХХ сторіччя (Київ, 2001), «Антологія української морської поезії» (Одеса, 2004), ««Чорне і червоне: Сто українських поетів ХХ сторіччя» (2011), автор есеїстичних, прозових, поетичних, публіцистичних, науково-академічних публікацій, редактор, редактор-упорядник, рецензент художніх, наукових та науково-популярних книг, упорядник та співупорядник антологій молодої поезії, серед яких «Пролог» (2003), «Літпошта» (2009). В особі І.Павлюка своєрідно поєднується науковець-гуманітарій яскраво вираженого розкутого філософсько-теоретичного мислення та тонкий ліричний поет із нахилом до епічності, прозаїк, драматург, автор творів для дітей, який оновлює романтичну та магічно-реалістичну традицію літератури, поєднуючи світогляд як традиційно-класичної, так і модерної та постмодерної шкіл у мистецтві. Для його розмаїтої за жанрами та віршованими формами поезії властива метафорична густота, афористичність, музикальність, фольклорність, емоційна насиченість, інколи публіцистичність, бунтівливість змісту (книга соціальної лірики «Україна в диму: послання з резервації» (2009), цикли віршів «Бузковий рай та Індії індіго», «Провінція», «Провінція і колонія», «Село ХХІ. Ретромодерн»). Вона виражає як глобальний нігілізм самокритичної генерації зламу тисячоліть, так і її патріотизм, про який, як і про космос та кохання, І.Павлюк пише і сентиментально, й іронічно, і реалістично (поеми «Смерть золотого міту (американський щоденник)», книга віршів про кохання «Стихія», вірш «Відвідання Хортиці»). Драматичні поеми І. Павлюка («Остання тризна», «Бут», «Регентка», «Таморус», «Голод і любов»), вірші («Про Перуна», «Христос», «Телесик», «Творець і гетьман», «Дівчинка», «Баба», «Зі скляної корчми»), поеми («Слов’янки», «Степ», «Літопис вітрів», «Паломництво характерника») – зразки оригінального інтелектуального психологічного письма, крилате коріння якого у доісторичних, праслов’янськи-язичеських та християнсько-козацьких часах, піснях, казках та легендах. Проза І. Павлюка (переважно повісті та романи, серед яких «Вирощування алмазів», «Мезозой», «Біографія дерева племені поетів», «Буг», «Вакуум») тяжіє до пошуків нових форм, їй притаманна експресивність стилю, елементи фантастики, етнографізму, поетизація деталей, одухотворення світу природи, універсуму. За психологією мислення та світовідчуттям вона наближена до традиції української поетичної прози, яку автор сам означує терміном «проезія».

Був завідувачем відділу поезії літературного журналу «Сова» (Тернопіль), керівником літературної студії «Франкова кузня» та всеукраїнских семінарів творчої молоді. Учасник 4-ї міжнародної зустрічі письменників Східної та Центральної Європи (Грузія, 1996 р.), міжнародних поетичних фестивалів (Нью-Йорк, 1999, 2000; Львів, 2003; Вроцлав, 2003; Туреччина, Ірландія, 2006).

Ім’я І. Павлюка включене до міжнародних видань про людей із Волинської області «People From Volyn Oblast: Abraham Zapruder, Fanni Kaplan, Ludmila Bereznitsky, Tadeusz Czacki, Ihor Pavlyuk», українських письменників («Ukrainian Writers: Nikolai Gogol, Elena Filatova, Shevchenko National Prize, Lyubov Sirota, Taras Shevchenko, David Bronstein»), українських поетів («Ukrainian Poets: Anna Akhmatova, Lyubov Sirota, Taras Shevchenko, Vasyl Stus, Ivan Franko, Lesya Ukrainka, Bohdan Lepky, Mariyka Pidhiryanka», а також у книзі «Письменники Європи» («European writer Introduction», США, 2011 р.).

Перекладає з російської мови. Окремі вірші І. Павлюка стали піснями.

У 2004 р. вийшов компакт-диск «Лірика…» – вірші І. Павлюка у виконанні народного артиста України С. Максимчука.

За композиціями віршів І. Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки.

Деякі його твори перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, японською та іншими мовами.

Кілька книг Ігоря Павлюка оформлені народним художником України Іваном Сколоздрою, а також відомими українськими художниками Іваном Остафійчуком, Миколою Кумановським.

Книга лірики Ігоря Павлюка «Україна в диму» стала книгою року-2009 в Україні.

У 2010 р. надруковано монографію О. Пухонської з передмовою професора Яґеллонського університету Я. Поліщука про творчість Ігоря Павлюка.

У 2011 р. в американському видавництві CreateSpace (дочірня компанія Amazon.com) вийшла друком книга лірики Ігоря Павлюка та Юрія Лазірка «Ловлячи осінні павутинки («Catching Gossamers» трьома мовами: українською, англійською та російською, яку взяла на реалізацію найбільша світова роздрібна книготорговельна мережа Barnes and Noble. Один із перекладачів цієї книги російською – Євгенія Більченко.

Нині І. Павлюк старший науковий працівник відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України у м. Києві, професор Львівського національного університету ім. І. Франка, член редколегій літературно-мистецьких часописів «Терен» (Луцьк), «Золота пектораль» (Чортків-Тернопіль), «Дзвін» (Львів), «Української літературної газети» (Київ), член та голова журі багатьох поетичних фестивалів. Автор більше 500 публікацій у періодиці, наукових збірниках та 28 окремих книг різних жанрів.

І. Павлюк – доктор наук із соціальних комунікацій. Лауреат Народної Шевченківської премії, всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф».

Тв.: Острови юності. Л., 1990; Нетутешній вiтер. Л., 1993; Голос денного Місяця. К., 1994; Скляна корчма. Дрогобич, 1995; Митець – Влада — Преса: історико-типологічний аналiз. Лц., 1997; Українськi часописи Волинi, Полiсся, Холмщини та Пiдляшшя (1917-1939 рр.). Л.; Лц., 1997; Алергія на вічність. Л., 1999; Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. Л., 2001; Стихія. Т., 2002; Чоловіче ворожіння. Л., 2002; Біографія дерева племені поетів. Л., 2003; Літаючий казан. Л., 2003; Діагностика і прогностика брехні. Л., 2003; Українська преса Волинської області 1939-1941, 1944-2000 рр. Лц., 2004; Вирощування алмазів: Роман // Кур’єр Кривбасу. 2004. № 177, 178; The angel (or) English language? Л., 2004; Бунт свяченої води. Л., 2004; Магма. Л, 2005; Мезозой: Роман // Кур’єр Кривбасу. 2005. №191, 192, 193; Павлюк І., Мартинюк М. Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. Лц., 2005; Бунт. Лц., 2006; Заборонений цвіт. Лц., 2007; Лірика. Л., 2008; Україна в диму. Лг., 2009; Стратосфера. Лц., 2010; «Catching Gossamers» («Ловлячи осінні павутинки») (Нью-Йорк, 2011).

Літ.: Осадчий М. Дивно, що в сплеску революційної напруги... // ЛУ. 1992, 2 квіт.; Ілля В. Є поділ світу — місто і село // Основа. 1994. Ч. 27(5); Сом М. Імені Симоненка // Вечір. Київ. 1996, 17 січ.; Титаренко Л. Болить поету наше сьогодення // ГУ. 1996, 3 лют.; Слапчук В. Душа розхристана навік // Дзвін. 1998. № 7; Кіндрась К. Душа поета в корчмарському полоні // Міст. Нью-Йорк, 1999, 4-10 черв.; Мазурін М. Ігор Павлюк. Простір і час поезії // День. 1999, 18 листоп.; Вербич В. Уроки чужини // Кур’єр Кривбасу. 2000. № 133; Когут С. До істини — наосліп // Березіль. 2000. № 7/8; Пасічний О. Туга за хуторянським світом // ЛУ. 2000, 3 лют; Жулинський М. Чи відчуваємо ми катастрофу у простій українській душі? // Заявити про себе культурою. К, 2001; Гордон О. Смерть золотого міту, або Алергія на невічне (Творчість Ігоря Павлюка і літературна ситуація кінця тисячоліття) // Київ. 2001. № 11/12; Могильний А. Пасовиська міфів Ігоря Павлюка // Кур’єр Кривбасу. 2001. № 143; W. Pryszlak. Zapiski ukraińskie // Biuletyn historii pogranicza. Bialostok, 2002. № 3; Лагановський Л. Дослідник преси минулого століття // Уряд. кур’єр. 2002, 11 січ.; Логвиненко О. «А ти іще моя…»: На святі поезії Ігоря Павлюка // ЛУ. 2002, 3 жовт.; Науково-дослідний центр періодики (1993-2003 рр.). Л., 2003. Т. 2: Постаті; Логвиненко О. «Романтик для мене — це бунтар» // Там само. 2003, 9 жов.; Лобановська Г. Співець стихії кохання (сторінки поезії Ігоря Павлюка) // СіЧ. 2003. № 11; Кралюк П. Що робити, коли нічого змінити не можна? // День. 2004, 24 берез.; Маткобожик М. Зцілення любов’ю // ЛУ. 2004, 13 трав.; Базилевський В. Політ у глибину // Київ. 2005, №12; Ольшевський І. Дорости до себе, або Альтернативна картина світу Ігоря Павлюка // Слово і час. – 2006. – №5; Палинський В. Що може поет // Літературний Львів. 2006, №5; Демидюк Л. Символ як засіб організації художнього тексту (за романом І. Павлюка «Мезозой») // СіЧ. 2006. № 7; Іванишин П. Магма і бунт: модус національної боротьби у ліриці Ігоря Павлюка // Визвольний шлях. 2006. №3-4; Олійник Б. Чоловіча поезія // День. 2008. 24 січ.

Л. І. Крушельницька