1 грудня цього року у Київському міжнародному університеті відбулася зустріч першокурсників факультету журналістики з Ігорем Зиновійовичем Павлюком.

Поет, письменник, журналіст, науковець, лауреат багатьох премій (Народної Шевченківської премії, всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії «Тріумф»), порядний громадянин, зразковий сім`янин, люблячий чоловік, дбайливий батько… Цей список можна продовжувати до безкінечності, говорячи про Ігоря Зиновійовича Павлюка – людину, що змінює світ на краще.
Свій творчий шлях Ігор Павлюк розпочав зі шкільної парти, за якою зробив перші спроби пера. Школу Ігор Зиновійович закінчив із відзнакою й пішов навчатись у Ленінградське вище військове інженерно-будівельне училище, куди його направив поклик серця у пошуках романтики. Проте навчання видалося складнішим, ніж очікувалося. Та вже на другому курсі Ігор Павлюк починає писати вірші. «Для поетів у той час вибір був невеликий: або ти герой, або – тюрма» – розповідає Ігор Зиновійович. Так сталося і з ним. За свою творчість молодий поет зі скандалом був виключений із училища і відправлений у Забайкальську тайгу — будувати автомобільну дорогу разом із в'язнями. Та не зважаючи на примхи долі, Ігор Павлюк не покидає письма. Після повернення він працює кореспондентом Ківерцівської районної газети на Волині. Потроху Ігор Зиновійович починає друкувати свої вірші й отримує підтримку, яка йому в цей період життя була конче необхідна.
Журналістика настільки припала до душі молодому поетові, що він вступає на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. «Навчатися було дуже легко, тож я це робив із задоволенням» – пригадує Ігор Павлюк. І це дійсно так, адже університет поет закінчив з відзнакою. 
Навчаючись на другому курсі університету молодий письменник видає свою книгу і отримує велику грошову винагороду. Зараз про ті часи Ігор Павлюк згадує з посмішкою на устах.
Після закінчення навчання в університеті Ігор Зиновійович працював у релігійній газеті. Але скоро зрозумів, що релігійна преса не його стихія. Брак коштів привів Ігоря Павлюка на радіо, де він отримував не набагато більшу платню. Та невдовзі Ігор Зиновійович знайомиться із Володимиром Здоровегою, який запропонував поетові цікаву роботу. Саме завдяки Володимиру Здоровезі Ігор Павлюк почав займатися науковою працею і в 1996 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз» в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Дещо пізніше захищає вже докторську: «Українськомовна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917 —2000 років як структурна частина загальнонаціонального інформаційного простору». Проте на цьому наукова діяльність Ігоря Павлюка не закінчується: він працює науковим співробітником Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Пізніше стає викладачем Львівського національного університету ім. Івана Франка, старшим науковим працівником Інституту франкознавства цього ж навчального закладу, керівником літературної студії «Франкова кузня» при університеті.
Нині Ігор Павлюк старший науковий працівник відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України у м. Києві, професор Національного університету «Острозька академія» (м. Острог), член редколегій літературно-мистецьких часописів: «Терен», «Золота пектораль», «Дзвін», «Українська літературна газета».
Але широко відомий Ігор Павлюк не своїми статтями чи науковими працями, а своєю поетичною діяльністю. Живучи «між Богом і людьми», Ігор Зиновійович сприймає поезію як релігію: «Христос для мене найкращий поет світу».
Ідучи по життю з Богом у серці, поет не жалкує ні за чим... До помилок ставиться по-філософськи, кажучи, що в подальшому житті зроблена раніше помилка може виявитися неабиякою перевагою, адже помилки загартовують, навіть якщо вони приносять біль. «Біль це є Бог. Нема болю – нема життя, – ділиться своїми поглядами Ігор Павлюк, – Через біль виходять найкращі твори». І дійсно, подивившись на твори Ігоря Зиновійовича, розумієш, що він має рацію. В поезіях розкриваються всі грані життя, навіть страждання. Та не зважаючи на це, вірші Ігоря Павлюка читаються й сприймаються з легкістю: в них зникають усі межі між реальністю й мрією.
Розповідаючи про своє натхнення, Ігор Павлюк називає три найважливіші джерела: кохання, космос, батьківщина. І не дарма. Адже багато поезій Ігоря Зиновійовича саме про кохання. В своїх віршах поет відкриває оку читача безліч переживань і хвилювань, змушуючи пригадати й пережити цей стан душі наново: коли трагедія нерозділеного кохання змінюється хвилею взаємності.
Ігор Павлюк пройшов довгий життєвий шлях і не зломився під дією обставин. Зараз Ігор Зіновійович має свою родину, двох прекрасних доньок і займається улюбленою справою всього життя – поезією. Роздумуючи над своїм життям, Ігор Павлюк каже: якби я міг прожити життя знову – то пішов би іншим шляхом, інакше мені було би не цікаво.

Софія Падалка 
студентка першого курсу факультету журналістики Київського міжнародного університету.