ПАВЛЮК ІГОР. СТРАТОСФЕРА: ЛІРИКА. – ЛУЦЬК: ПВД «ТВЕРДИНЯ», 2010. – 228 C. 

(ХУДОЖНЄ ОФОРМЛЕННЯ ОЛЬГИ КВАШІ, РЕДАКТОР ПЕТРО КОРОБЧУК, ХУДОЖНІЙ РЕДАКТОР ВОЛОДИМИР КАМІНСЬКИЙ)


Книга лірики Ігоря Павлюка «Стратосфера» (від давньогрецького στρατός — «військо» і σφαῖρα – «шар», «сфера»; характерна ростом температури з висотою) містить нові його вірші – про кохання, батьківщину, космос...
Так чи інакше вроджені поети, воїни-характерники (мамаї) завжди першими діагностують сфери розквіту і страти: себе, природи, нації… 
Але ж саме у стратосфері і розміщений шар озоносфери («озоновий шар») – який і асоціюється з Поезією – для тих, хто затримує дихання, дивлячись на зоряне небо над собою і в собі.

Серед віршів, уміщених у книзі:

* * * 

В такі часи бувають чудеса.
В такі часи – згори, але під вітер.
І туга – як розплетена коса,
І часто так – мов ти один у світі.

І пес малий не тулиться до рук. 
В крові нема ні музики, ні блиску. 
Пригадуєш сосну, хатину престару
І в бабиних очах колосся і колиску. 

Димив дід самосад.
Він згадував, де був.
Від шрамів і доріг йому було неважко. 
Та цього року дід вже не почав сівбу
І сиву кров землі не витрусив із пляшки. 

А як він рвав туман!
Як брав Європу й ту!..
Та біс із ними вже – 
Європами й бабами.
Гріховницю святив 
І зваблював святу
Чаїними шабельними бровами. 

Давно це все було. 
Часи змінили власть. 
Анархія... 
На жаль, махновщини немає. 

Все, що візьмеш, – твоє.
Ніхто нічо не дасть. 
Погано.
Та поет у себе не стріляє. 

І тягнуться шляхи, як руки жебраків
Тепер, коли усе згори, але під вітер.
Ідуть в безсмертя ті, хто жити не умів...

І часто так – мов ти один у світі.


Книгу можна замовити:

п/с-9, м. Луцьк-21, 43021,
тел. 050 295 02 50 (Микола Мартинюк),
tverdyna@gmail.com