Головна » 2015 » Жовтень » 7 » Голос. Фільм про Ігоря Павлюка (розшифровка україською мовою)
13:01
Голос. Фільм про Ігоря Павлюка (розшифровка україською мовою)

https://www.youtube.com/watch?v=4_BDqeLhkmQ

ГОЛОС.

ФІЛЬМ ПРО ІГОРЯ ПАВЛЮКА

 

Володимир Даниленко – письменник, літературознавець

 

Що можна сказати про Ігоря Павлюка? Я би сказав, що його поезія продовжує традиційну українську поезію: вона силаботонічна, тобто він пише так, як завжди писали українці, але надзвичайно спресована, надзвичайно динамічна. Вона вибухова. Ігор Павлюк є сам науковець, він доктор соціальних комунікацій, він викладає журналістику, людина надзвичайно динамічна. Він комунікабельний, постійно катається між Києвом і Львовом, Львовом і європейськими столицями, тобто безконечно перебуває в русі, тому його поезія – це голос доби.

Леся Мудрак, поет, літературознавець

 

Скажу вам чесно і відверто: раніше я захоплювалася саме любовною лірикою Ігоря Павлюка. Я знаходила в цій ліриці надзвичайно глибокі стихії, надзвичайно глибокі якісь образи, поєднання язичництва і християнства, поєднання, скажімо, якихось зовсім непоєднаних речей і плюс таку дуже високу і глибоку енергетику. Недарма книжка «Стихія» завоювала на той час, років 13-14 тому, прихильність майже усієї України. І, відповідно, з’явилися еталони Ігоря Павлюка, з’явилися люди, які пробували наслідувати його поезію. І це були переважно дівчата. І я пам’ятаю  дуже цікаві моменти, що десь у 2006 чи 2007 роках в Ігоря Павлюка з’явилася така своєрідна поетична школа, де студенти з Острозької академії писали так, що можна було прочитати в їхній творчості зрештою Павлюка. От якісь використання притаманних суто поезії Павлюка слів, наприклад, крилаті, мужові, кровні, і ще щось… і це було дуже цікаво.

 

Володимир Даниленко

 

Ігор Павлюк розпочав свою творчість у 90-ті роки, причому я сказав би, що на хвилі 90-х він не був найпомітнішим поетом, він якось так вискочив, як зірка поезії значно пізніше. Я думаю, це пов’язано насамперед із Шевченківською премією, народною премією, адже він не став лауреатом Шевченківської премії, але за відгуками читачів, за кількістю позитивних відгуків він став лауреатом Народної Шевченківської премії.

 

Петро Засенко, поет, голова приймальної комісії НСПУ

 

Ігор Павлюк на сьогодні вписався в історію української літератури, зокрема поезії, як втор багатьох книг, віршованих патріотичних, і саме для загалу він своєю творчістю визначається тим, що має свій, неповторний поетичний голос. А він, цей голос, базується і на знанні історії нашої, української, і на знанні мистецтва, і все це на сьогодні він вміє так риторично подати творчість, як поет… Цей його поетичний клуб є на сьогодні співзвучний нашому часові. Він – поет імпульсу, поет, який наснажує свій рядок і свою метафору такими тривожними, такими якимись образами, які не залишають читача бути байдужими до його творчості.

 

Михайло Сидоржевський, голова Національної спілки письменників України

 

У творчості Ігоря Павлюка відчутні мотиви російського поета, можу зауважити і сказати, минулого століття, відомого російського поета Сергія Єсєніна. Ігор Павлюк, можливо, починав свідомо, копіюючи в чомусь, але потім він, звичайно, відійшов, хоча помітні впливи залишаються досі, але це суто український поет, суто національний поет, який виріс на українському національному ґрунті. А прийоми чи методи, які він, можливо, використовує досі з того ж таки Єсєніна, – це його право, але ні в якому разі це не є запозичення. Це абсолютно оригінальний поет, самобутній поет, цікавий поет, один із яскравих поетів. Власне, його можна віднести до традиціоналістів (він один із помітних у цьому напрямку представників, але нетипових). Тобто він інший, ніж, скажімо, той же Борис Олійник, чи Дмитро Іванов, чи Михайло Шевченко… чимось вони схожі, але він інший за стилем, і помітно вирізняється і вирізняється… Щодо мотивів, які домінують у його творчості, це знову ж таки громадянські мотиви, це освоєння свідомості покоління, якому довелося жити в переломний драматичний період нашої історії, тобто власне сьогодення, те, що відбувається, що відбулося з нами усіма, впродовж останніх пізніх радянських часів, і років уже незалежності, те, що відбувається у суспільної свідомості, те, що відбувається зі суспільством, Ігор Павлюк намагається подати це поетичним словом, і, як на мене, це йому вдається…

 

Олександр Гордон – поет, перекладач, літературознавець

 

Ігор Павлюк – це окремішнє явище в сучасній українській літературі, і, напевно, все-таки найбільше у львівській поезії, оскільки він там стартував. Хоча він сам волинянин , і я колись його в антолігії «Позадесятники-2» назвав останнім  волинським романтиком. Власне, він – окремішнє явище, тому що в нього збереглися в творчості не тільки сучасні манери і тенденції, а, власне, цей волинський романтизм, який, очевидно, бере ще джерела з Лесі Українки, і взагалі зі світового романтизму. І власне, оце цікаве поєднання цього романтизму з такою певною розхристаністю, скажімо так, і майже містичністю впливів Сергія Єсєніна, якого він дуже любить, з поєднанням сучасних модерних тенденцій… Оце, напевно, найцікавіше у творчості Ігоря Павлюка..

 

Дмитро Дроздовський – письменник, літературознавець, головний редактор журналу «Всесвіт»

 

Він живе якоюсь… живе чудом, і хоче, щоби це чудо, позитивне світло, яке об’єднує людей, воно відлунювало в поезії, тому поезія справді об’єднує, вона є абсолютно європейською, вона, безперечно, містить у собі якісь коди Єсєніна. Ігор Павлюк виростає з Єсєніна… Щось є від Байрона, навіть і в самому життєтексті, і в життєвому шляху Ігоря, є якийсь такий дух Байронівський. Цей Байронівський герой живе в його єстві. Але Ігор Павлюк – це є Ігор Павлюк. Він став собою, він знайшов себе в українській літературі, він здобув свою свободу і свою незалежність. І живе в координатах цієї незалежності, на яку заслуговує, тим болем, який йому випало пройти. Ігоря підтримують, він відкритий до світу і світ тягнеться до нього. Але в умовах війни, в умовах відвертої агресії, це дуже не просто. А саме на цей час, за іронією долі, на Ігоря випав цей шанс стати обличчям сучасної поезії для світу. Принаймні, для цього є реальні передумови, і ті зустрічі, які відбувалися протягом останнього року від Лахора до Нью-Йорка… Вони показують, засвідчують те, що Ігор – це дуже цікавий голос в українській літературі, поет-миротворець, людина-філософ, якій ще також треба вчитися. І коли людині цікаво жити, коли вона щось відкриває для себе, тоді їй хочеться жити далі, творити щось, тоді просто цікаво. Ігореві цікаво жити, цікаво відкривати себе, цікаво відкривати світ. Він дуже любить Україну, дуже любить українське слово, дуже любить українську поезію, і він є тим, хто справді продовжує добру традицію модерної української літератури, зокрема поезії.  

 

Дмитро Чистяк – поет, перекладач, літературознавець

 

Я ліпше запізнався із поезією Ігоря Павлюка, і звернув увагу на те, що вона справді лежить у майнстрімі сучасної європейської тенденції поезії. Тому що, як слушно зауважив Дмитро Дроздовський у передмові до англійського видання книжки-перекладу Ігоря Павлюка, ця поетика пов’язана із зміною парадигми в сучасній літературі Європи, перехід від космодерніського до метамодерніського світовідчуття і поетичної експресії. Можна говорити, що ми тут відчуваємо повернення оцього модерністичного централізму на емоційному началі, а не на ось цій розумовій грі, яка була домінантою для… (11.36), і це дуже знаково, тому що взагалі цю тенденцію я відчуваю і в молодій українській поезії, і це знаково ще в тому плані, що така поетика, вона постає справді поезією, яка відповідає на сутнісні питання, які стоять перед нами, перед читачами, перед поетами, перед літературознавцями, тому що вона нас спрямовує в бік того начала, яке ще в давній літературі можна було означити як пошук сакральний.

 

Леся Мудрак, поет, літературознавець

 

Взагалі, для мене Ігор Павлюк – це постать дуже унікальна в сучасному літературному процесі. Тому що насправді від глибоких традицій, знову ж таки російської поезії, світової лірики, він знайшов свій справді голос, який вибивається із, скажімо, традиційних поетичних, притаманних суто українській патріотичній громадянській ліриці, мотивів. Ігор Павлюк у своїй творчості завжди намагається бути поза якимсь літературним процесом, або над процесом, але все одно він лишається такою дуже вразливою дитиною, і це є добре, тому що для мене поет, який навіть до 70-ти, до 80-ти років лишається дитиною, – він лишається справжнім поетом. Тому що саме оця дитинність, саме оце бачення душі речей, оце є справді глибиною справжньої поезії. І тому саме такі часом вбивчі метафори в поезії Ігоря Павлюка, вражають, вони захоплюють, і невипадково оця людина, вона дуже популярна за кордоном. Тому що наша українська поезія – надзвичайно популярна за кордоном. І хто би що не говорив, що в нас немає достойних перекладачів, чи немає достойних авторів, – це неправда. Тому що наша українська поезія на світовому рівні, на світовій арені – дуже потужна. І от поезія Ігоря Павлюка в контексті світової поезії теж не загубиться. Вона, навпаки, наповнить світову поезію, скажімо, якоюсь новою, суто такою національною, гарною прозою і енергетикою.

 

Олесь Гордон

 

Він, так би мовити, об’їздив нашу земну кулю зі Львова на Схід і зі Львова на Захід. Фактично він був на Каліфорнійському узбережжі і майже дійшов до Далекого Сходу. Він там будував військову дорогу. Тому ця сферичність навіть у житті, оця сферичність десь відзначається в його літературі… що він часом намагається охопити те неохопне, і це добре. Він намагається поєднати різні тенденції, різні школи у своєму стилі. Але цей стиль залишається все одно Павлюківським. Він відрізняється від поетичного світу сучасних українських поетів. Вже як на сьогодні зрілий майстер і, власне, його творчість – це передовсім як ліричний струмінь – один з найцікавіших у сучасній українській поезії. В нього є і епічні мотиви, він пише багато драм, і прозу. Але, власне, я вважаю, найцікавіше в ньому на сьогодні (ну, можливо, нащадки подивляться різнобічно на його творчість) – ліричний струмінь його поезії.

 

Дмитро Дроздовський

 

Сьогодні виходять нові книжки. Буде франкомовний переклад, франкомовна книжка виходитиме незабаром у Парижі. Знову готується великий тур США, де Ігор має проїхати всі штати, зустрітися з різними людьми. Він тісно співпрацює з Мо Яном, дуже цікавим китайським письменником. Його «Червоний гаолянь» вийшов у форматі окремої книжки в українському перекладі Надії Кірносової. Це людина, яку прийняв світ, в якій світ бачить Україну. Навіть розмови про зустрічі Ігоря Павлюка з Далай Ламою, або з іншими нобелівськими лауреатами… як Дерек Волкот – чудовий поет, який живе далеко від нас, на острові. Але, тим не менше, він також відчув поезію Ігоря Павлюка, якусь суголосність і спорідненість. Я думаю, що сьогодні якийсь є момент, коли життя підготувало щось Ігорю дуже цікаве, дуже випробувальне, дуже змістовне, він має пройти в собі, можливо, якісь ще зміни, або вийти на дивовижний і недосяжний для більшості олімп… Хоча він готовий до будь-якого рішення, до будь-якої ситуації в житті, він не женеться за преміями…

 

Дмитро Чистяк

 

Ми можемо не погоджуватися, а поезія при початках своїх виконувала функцію викликання об’явлення божества, і завдяки своїй потужній аналогічній природі можна сказати, що поезія водночас завдяки своїй семантичній дуже великій потужності в якомусь моменті один образ перевершує інший завдяки своїй багатоплановості, і різні структури буття, які у повсякденності непоєднувані, силою поетичної фантазії і глибокого медитативного чування у момент розкриваються. І це, звичайно, на мій погляд, сутнісна, екзистенційна потужність поетичного слова. І поетика Ігоря Павлюка саме і перейнята цим пошуком. Тому, власне, в нього ми бачимо ось це зацікавлення глибинними пластами української етнокультури. Він відтворює авторський міф духовного обширу в окремо взятій реальній образній концептосфері Полісся, і цей його авторський міф постає очищенням від оцього повсякденного нашого прозаїзму, очищеною структурою в ідеальній Україні, яка не постає ідеалізованою, а вона постає саме в духовному плані ідеальною, вона постає пам’яттю, яка оприявнюється через поетичне слово, вона постає отим сакральним началом, яке пробивається в сучасне через обшир історичної перспективи.

 

Дмитро Дроздовський

 

Його поетичне слово адекватне його життю, його життєвій позиції. Він ніколи не лукавить, він справді намагається примирити всіх, і він у Лондоні казав про те, що «так, я люблю російську культуру, але Росія сьогодні – це великий ведмідь, який може знищити свого сусіда. І любов до культури співвідноситься з абсолютно адекватним розумінням сучасної геополітичної Росії як особливого утворення, яке прагне відновити неоімперію, колонізуючи своїх сусідів». І тому Ігор Павлюк – це не просто поет, це аналітик нашого розхристаного часу, це мудрець, це філософ, який вчиться, який не вважає, що він уже пізнав істину, а який намагається оточити себе дуже порядними, світлими людьми, від яких він вчиться, він відкритий до світу, він захоплюється світом. Йому в Америці казав Роланд – представник Мо Яня – Нобелівського лауреата з літератури (ми мешкали тоді біля океану, на Флориді). І Ігор був зачудований океаном, ми вирішили піти поплавати… казали, що це неможливо, бо там акули… це все може закінчитися не так оптимістично. Але Ігор сказав, що на все своя воля, і якщо я тут сьогодні, то я хочу зустрітися з цією невідомістю. І він готовий робити якісь речі прагматичні, божевільні, безглузді. Але він тим живе…

 

Дмитро Чистяк

 

І саме в цьому, на мій погляд, дуже потужна енергетика поетики Ігоря Павлюка. Те, що його римування здебільшого традиційне, лише підкреслює це моє спостереження, тому що і в античних текстах фонічна складова була надзвичайно важливою, і тому що магія поетичного слова лежить також у фоніці, і фоніка Ігоря Павлюка, яка є дуже багатою (це не лише там кінцеві рими, прийняті в поетиці, а там є внутрішня структура рими). І це також пов’язано для мене з античними текстами, в яких завдяки анеграматизму, викликанню божества витворювалася зокрема через таку надзвичайно багату фонічну оркестрофу вірша. Тому, підсумовуючи, мушу сказати, що для мене Ігор Павлюк постає одним із найцікавіших сучасних українських поетом, саме своєю вкоріненістю у глибинні пласти нашої культури. І водночас ця глибинна вкоріненість у пласти нашої культури постає релевантною і для найновіших пошуків у сучасній західній поезії. Тому сподіваюся, що його творчість, приміром, буде цікава і франкомовному читачу. Адже я перекладав його твори , «Антологію української поезії», яка виходила в Парижі. І сподіваюся, що в цьому напрямі ми будемо працювати і надалі.

 

Володимир Даниленко – письменник, літературознавець

 

Відверто кажучи, для мене залишається загадкою, як перекладають поезії Ігоря Павлюка. Це силаботонічна поезія, яка перекладається за верлібрами. Тобто що залишається при перекладі силаботонічної поезії? Від неї залишаються тільки думки, але втрачаються мелодика, музика, навіть динаміка. Тому ми з Павлюком якось спілкувалися. Він розповідав, як часто його перекладають сьогодні за кордоном, але перекладають саме вільний вірш. Якщо говорити про те, які провідні мотиви у творчості Ігоря Павлюка, я би сказав, що його поезія тяжіє до традицій, які були в Миколи Вінграновського, Миколи Зерова, тобто це між традиційною й інтелектуальною поезіями. Він пише те, про що пишуть більшість українських поетів, просто в нього інший голос, і цей голос варто запам’ятати.


https://www.youtube.com/watch?v=4_BDqeLhkmQ

Переглядів: 340 | Додав: Автор | Теги: Ігор Павлюк, фільм Голос | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вітаю Вас Гість